• Ви знаходитесь тут:

  • Головна
  • Інформація про заклад

Історія закладу освіти

Село Жовтневе оформилося у другій половині 18 століття, а перша школа в ньому була відкрита в1870 році.

Була вона церковно-приходською з трьохрічним строком навчання. Учителем у ній був церковний дяк, який вчив читати, писати і рахувати. Головним заняттям учнів у школі був закон божий. Цьому навчав дітей місцевий піп. Дітей дуже карали і піп , і дяк: били різками, лінійкою, ставили на коліна в куток класу на насипану сіль чи гречку. Суботніми вечорами та недільними ранками учні повинні були по 4-5 годин вистоювати на церковних богослужіннях і молитвах, що дуже стомлювало їх.

В 1907 році в селі було відкрито нову земську школу. В ній працював один учитель – зять місцевого попа Куликівського, а закон божий по-старому читав сам піп.

З 1910 – 1912 рр. у селі було початкове міністерське училище. Вчителював у ньому молодий вчитель Волошин, вихованець Вінницької учительської семінарії. Вихованці цієї школи, діти місцевих селян Конон Захарович Сем енець та Іван Захарович Сем енець по закінченні школи поступили вчитись до учительської семінарії, по закінченні якої працювали вчителями в селі Телешівці.

Після Великої Жовтневої соціалістичної революції в селі було відкрито початкову школу. Спочатку в ній був один учитель Лапківський, а потім і другий – Микола Іванович Куликівський. В школу ходили ті , хто міг і хто хотів навчатися.

Обдарований педагог Костянтин Іванович Галактіонов згадує : „ В Янівсько-Занудівській ( тепер Жовтневій ) чотирьохрічній школі в 1921 – 1922 навчальному році мені довелося вчителювати разом з Миколою Івановичем Куликівським і Василем Лукичем Швидким.

Микола Іванович – син місцевого попа, колишній семінарист Київської духовної семінарії ( бурси ) , високий, трохи сутулий юнак, тиха, спокійна людина, страшенний курець, що нічого бурсацького не мав в собі. Він був старший роками, педстажем, завідував школою, але ніколи не проявляв своєї зверхності.

Василь Лукич Швидкий – мій одноліток і однокласник по випуску з Кагарлицького двохкласного училища, вихованець Будаївської второкласної учительської школи, любитель музики і співів. Він був керівником шкільного хору.

Жили ми , три холостяки, в шкільній учительській , де стояло три ліжка. Незабаром Василь Лукич організував хор дорослих з місцевої сільської молоді, інтелігенції. Невдовзі почали виступати з концертами, виставами.

Коли восени 1922 року я перевівся до Кагарлицької семирічної трудової школи Куликівський і Швидкий попросили мене порекомендувати їм знайому мені вчительку на своє місце, бо в них , мовляв мало інтелігентних дівчат для гри на сцені. Я виконав їх прохання , написав у Ржищів своїй товаришці по гімназії Олені Григорівні Костенко і запропонував їй посісти мою посаду . Вона погодилася , приїхала у Янівку – Занудівку, стала вчителювати і незабаром одружилася з Василем Лукичем Швидким . Помер М.І.Куликівський. Помер і Василь Лукич Швидкий , задовго перед цим втративши слух”.

Тяжкі двадцяті роки для молодої Країни Рад...Та впевнені її роки, твердішою стає хода.

Жителі села тягнуться до світла. Благодатною стала школа, широко відкривши двері для дітей місцевих селян. Закінчивши місцеву початкову школу вони йдуть вчитися далі, кінчають середні, вищі навчальні заклади. Вони на різних ділянках трудового фронту молодої Радянської Республіки. Деякі з них займають визначні посади в усіх куточках країни:

· Головатий Корній Гаврилович – відповідальний працівник Міністерства сільського господарства СРСР;

· Головатий Фока Юхимович – головний агроном Міністерства сільського господарства УРСР;

· Головатий Данило Іларіонович – вчитель середньої школи;

· Кукош Юхим Кононович – полковник Радянської Армії;

· Березовий Яків Антонович – лікар;

· Старенький Терентій Мусійович – генерал-полковник Радянської Армії;

· Демиденко Матвій Іванович – відповідальний працівник Міністерства освіти УРСР;

· Швидкий Пилип Павлович – директор плодоягідного технікуму в Цвіткові;

· Гриценко Іван Остапович – інженер-лісовод і т.д.

І на початку 40-х років школа ще була початковою. Кількість учнів з кожним роком зростала. Приміщення колишньої земської школи всіх не вміщає. Довелося розміщати паралельні класи у просторій хаті місцевого куркуля на кутку Кучмівці.

Дехто з колишніх учнів місцевої школи стали вчителями і працювали в цій же школі. Серед них директор Головатий І.Г., вчителі Швидкий В.Л., Костенко О.Г., Курочка О.С., Глущенко Д.Х. та інші.

В 1933 – 1934 навчальному році вперше відкрито п’ятий клас, а в 1935 році був перший випуск семикласників. З цього часу школа стала неповно-середньою. Після її закінчення учні йшли навчатись в спецшколи, технікуми, ФЗУ, або продовжували навчання у 8-10 класах Кагарлицької середньої школи.

Директором школи з 1935 року був Щербина, а вчителями: Зеленський О.Л., Кононенко М. Г., Токовенко А. Г., Пономаренко І. І., Костенко О. Г., Швидкий В. Л., Кропивницький , Пилипенко П. Т., Опанасенко Г. І. . Багато учнів школи стали спеціалістами з різних галузей і працюють по здобутій спеціальності :

· вчителі – Кукош Н.К., Кучма Я.М., Швидка М.К., Піхало А.А., Піхало Г. В., Піхало М.В., Швидка Т. Н., Піхало О.Д., Піхало Н. В., Старенька М. С.,

· лікарі та середні медичні спеціалісти – Піхало М. П., Гриценко В. К., Тернова М. П., Гордон М.А.,

· Швидкий В.В. – викладач с/г академії, кандидат наук,

· Швидкий М.К. – викладач воєнної академії, полковник.

Грізні роки Великої Вітчизняної війни. Тимчасова окупація села гітлерівськими головорізами. Ставленики окупантів відкрили в селі школу, яка пропрацювала всього півроку. Директором школи був Швидкий В.Л., а вчителями Кукош Н.К., Литвин Н.В., Костенко О.Г., Лисенко О.І.

Серед зими 1942 року школа була закрита і в її приміщенні окупанти відкрили майстерню по ремонту танків. В січні 1944 року Радянська Армія звільнила село Жовтневе від німецько-фашистських загарбників, а 4 лютого почала працювати школа. Потребувалося багато сил і енергії, щоб привести приміщення школи в належний вигляд. Спільними силами громадськості , вчителів, учнів школу звільнили від сміття і нечистот, частину вікон забили фанерою, частину засклили зібраними у населення кусками скла, зробили саморобні столи, парти, класні дошки. Не дивлячись на нестатки, на відсутність на перших порах підручників, паперу, учнівського канцприладдя школа жила повнокровним життям. Вчителями в цей час працювали: Швидкий В.Л. – директор, Костенко О.Г., Кукош Н.К., Лисенко О.І.,

Литвин Н.В..

За післявоєнні роки кілька разів обновлявся педагогічний колектив школи, змінювалися директори. З 1948 року по 1954 рік директором школи працював Жмуд І.С., рік після нього директором був Жураківський П.В., якого у серпні 1960 року змінив Вареня П.А.. Після нього протягом року директором працював Базяк Д.В.. З 1 серпня 1961 року його змінив вчитель цієї школи Комлик Ю.П., який на цій посаді працював понад 10 років. Він досвідчений педагог, хороший організатор педпроцесу. Він вів велику партійно-громадську роботу в селі, користувався загальною повагою і авторитетом. За його ініціативою , при безпосередньому втручанні керівництва у 1969 році на кошти місцевого колгоспу було побудовано прекрасну типову двоповерхову школу на 192 учнівських місця, з світлими класами , просторим спортивним залом і добре обладнаними кабінетами. Школа забезпечена новими меблями, наочними посібниками та сучасними технічними засобами. Семирічна і восьмирічна школа села Жовтневе випустила 1742 учні. Більшість колишніх учнів працювали у сільському господарстві механізаторами ,тваринниками , буряководами місцевого колгоспу . Частина здобули вищу й середню спеціальну освіту і працюють на різних ділянках народного господарства . Серед них :

· вчителів 69;

· інженерів 7;

· лікарів, ветеринарів18;

· економістів , юристів 5;

· агрономів 19;

· офіцерів 21.

З випускників післявоєнних років здобули відповідну освіту і займали видні місця на керівних та інших посадах:

· Кучма Василь Мусійович – голова Кагарлицькогорайвиконкому;

· Піхало Іван Васильович – голова місцевого колгоспу;

· Гордон Микола Петрович – головний агроном колгоспу;

· Кармазин Василь Андрійович – кандидат наук, викладачЛьвівського політехнічного інституту.

В даний час жодної дитини поза школою. Зараз багато випускників школи здобувають середню освіту. За роки свого існування школа села Жовтневого випустила багато учнів. Більшість з них працюють у сільському господарстві механізаторами та тваринниками. Частина здобула вищу й середню спеціальну освіту. Школа працювала за п’ятибальною системою. З 1981 по 1988 роки директором школи працював Баскевич Леонід Андрійович. Він був учителем історії та малювання. На той час школа називалася Жовтневою восьмирічною. В ній діти навчалися 8 років. Було добудовано їдальню і харчоблок. Завезено в школу нові меблі. З 1988 по 1999 роки директором школи працювала вчитель фізики Бойко Людмила Борисівна. Був оформлений кабінет англійської мови. Школа змінила назву, стала Жовтнева неповно - середня школа. Навчались в ній 9 років. З1999 року в школі працював директором вчитель трудового навчання і образотворчого мистецтва Прус Володимир Іванович. Школа має назву – Жовтнева загальноосвітня школа І-ІІ ступенів. В 2000 – 2001 навчальному році в школі налічувалося 50 учнів і 11 учителів. Техперсоналу та працюючих в харчоблоці – по 2 чоловіки. В 2000 – 2001 навчальному році школа перейшла на 12 – ти бальну систему оцінювання знань учнів. З 2001 року директором в школі працює вчитель фізики та математики Барило Валентина Іванівна. Зараз в школі навчається 36 учнів та працює 13 вчителів. Вчителі , які працювали в нашій школі і нагороджені відзнаками:

· Столяренко Світлана Григорівна – учителька початкових класів, відмінник народної освіти УРСР, нагороджена двома значками „Победитель социалистическогосоревнования”,„Ударник комуністичної праці”.

· Комлик Марія Степанівна – учителька історії та географії, нагороджена Грамотою Міністерства освіти УРСР, значком „ Победитель социалистического соревнования” та значком„ Лучшему вожатому”.

· Токовенко Петро Павлович – заступник директора школи по навчальній роботі, учитель хімії та біології, відмінник народної освіти УРСР, нагороджений ювілейною медаллю „ За доблесну працю”.

· Піхало Анастасія Архипівна – вчителька української мови та літератури, нагороджена грамотою Міністерства освіти УРСР, медалями „ За доблесну працю”, „Ветеран праці”.

Кiлькiсть переглядiв: 24

Коментарi